Галицьке перехрестя – Львів, вулиця Поліська, 32 – послуги, відгуки, адреса, карта, телефон
grade 3.8 groups 132
Галицьке перехрестя
● Зачинено
Галицьке перехрестя
place вулиця Поліська, 32, Львів, Львівська область, Україна, 79000
Графік роботи:
Понеділок:
Вихідний
Вівторок:
10:00 – 17:00
Середа:
10:00 – 17:00
Четвер:
10:00 – 17:00
П`ятниця:
10:00 – 17:00
Субота:
10:00 – 17:00
Неділя:
10:00 – 17:00
Відгуки:
Олександр Савочка:
grade grade grade grade grade 5
“Невеличкий базар з різноманітними товарами.
Файний під’їзд, парковка, помірні ціни. Туалет,кафе, чебуреки.”
1 рік тому
Лілія Кравчук:
grade grade grade grade grade 1
“Жах. Ринок примара. Ціни завищені. З людей на базарі лише продавці(за виключенням суботи і неділі, бо ближнім селам треба нові мешта і сподні, бо скоро празник) які дуже набридливі. Особливо якщо наприклад дивишся в магазині на костюми, а вона питає “що Вас цікавить?” Кур…а костюмииии!”
1 рік тому
Юра Пандрак:
“Дороги, проїзду немає.
Це просто напрямок. Ввічливість продавців бажає кращого.”
1 рік тому
Fireball S:
grade grade grade grade grade 3
“Чомусь склалося враження якогось запустіння. Чи то дорога оренда. Чи то часи такі”
1 рік тому
Мирослава Ковалишин:
grade grade grade grade grade 2
“Під’їзд до базару в жахливому стані.
Товар не відповідає ціновій пропозиції, яка в рази завищена”
1 рік тому
НАШІ ГРОШІ. ЛЬВІВ » Власники львівських базарів
Серед власників львівських ринків виявились колишні бандити, чинні судді, депутати міської ради і абсолютно непублічні люди.
Стрийський ринок
Ним управляє компанія з однойменною назвою. Власниками підприємства є в рівних долях троє осіб: Борис Кухар, Олександр Веремеєнко та Роман Лобода.
ТОВ «Стрийський ринок» було засновано у 1999 році і стало правонаступником орендного підприємства «Стрийський ринок». Його співвласниками тоді були 33 особи, підприємці ринку. Поступово кількість засновників зменшувалась, наприклад, у 2005 році їх було вже лише 10. А у 2012 році багаторічний директор підприємства Борис Кухар став його одноосібним власником. Приблизно через рік до складу засновників увійшли Олександр Веремеєнко та Роман Лобода.
Перший відомий насамперед тим, що є бізнес-партнером одіозного екс-нардепа від ВО «Свобода» Ігоря Кривецького, та тим, що у 2012 році на його життя готували замах.
Він разом з Кривецьким на сьогодні є співвласником ТОВ «Фієста-Фантастика», що управляє нічним клубом «Фешн Клаб».
Роман Лобода є заступником начальника управління Укртрансінспекції у Львівській області. У минулому – депутат міської ради кількох скликань. Також був співзасновником відомого у Львові перевізника «Міра і К». І очолював ЛОО «Всеукраїнська асоціація перевізників». Роман Лобода має й досвід управління ринками, у 2002 році він був співвласником ТОВ «АЙПІЄ-Л», що володіє ринком «Південний».
Ринок «Південний»
Це найбільший торговий комплекс у Львові. Ринком управляє ТОВ «АЙПІЄ-Л» зі статутним фондом у розмірі 31 млн грн. Головний власник підприємства – відомий львівський бізнесмен та екс-регіонал Петро Писарчук, йому належить 72,5% підприємства. Ще 11% компанії належить його донці Олені Писарчук. Решту ділять між собою Ярослав та Христина Волівендери.
Галицький ринок
Побудований у 1892 році віденською фірмою «Енд та Горн».
За рік до того магістрат міста викупив приватні ділянки саме з метою облаштування компактного міського ринку в щільній забудові центральної частини міста. Сьогодні ринком управляє орендне підприємство «Галицький ринок», засновниками якого є брати Юрій та Володимир Путаси. Юрій Путас також є депутатом міської ради від партії «Україна Соборна».
Можливо, в майбутньому він стане також власником ще одного львівського ринку – ринку «Торпедо». Ці припущення ґрунтуються на тому, що ще у 2009 році він заснував ПП «Підприємці Торпедо», де йому належить 50%.
Існує також ТОВ «Підприємці Торпедо», яке є однією зі сторін довготривалого, з 2006 року, конфлікту довкола цього ринку, розташованого на вул. Богдана Хмельницького. Четверо зі співвласників цього ТОВ ділять решту 50% від приватного підприємства Юрія Путаса. Проте на сьогодні депутат Путас не бере видимої участі у конфлікті щодо контролю над ринком, який намагаються перебрати на себе ТОВ «Новий ринок «Торпедо» та ТОВ «Підприємці Торпедо».
Краківський ринок
Власниками ТОВ «Краківський ринок», підприємства зі статутним фондом у 9,4 тис. грн, є десятеро людей. Найбільша частка належить родині директора ринку та колишнього почесного консула Казахстану у Львові Володимира Кожана. У сумі їх доля складає 40,5%. З них 28,5% належить сину Юрію, донці Оксані – 10% та дружині Руслані — 2%. Самому Володимиру Кожану офіційно не належить частка підприємства.
39,5% товариства належить Наталії Щадило, дружині Ігоря Щадила, який не є публічною особою, але був одним з перших засновників «Краківського ринку» ще у 1997 році, коли серед офіційних засновників ще значився сам Володимир Кожан. Ігор Щадило також був довіреною особою Кожана під час парламентських виборів 2012 року.
Ігор Щадило також був бізнес-партнером свободівця Ігоря Кривецького та Максима Дідуха, сина відомого кримінального авторитета Володимира Дідуха (Вови Морди), який не так давно покаявся в інтерв’ю газеті «Експрес» у фінансуванні ВО «Свобода».
Разом вони були власниками ТОВ «Мангусти», основним видом діяльності якого було «діяльність приватних охоронних служб». Подейкують, що свого часу саме Володимир Дідух «охороняв» Краківський ринок.
Ще 10% статутного капіталу «Краківський ринок» належить Ірині Возняк. А по 2% ділять між собою Володимир Гаклюк, Любов Паращинець, Леонід Сендецький, Оксана Ясниська та Віктор Романюк. Серед названих прізвищ найбільш цікавим є останнє – Віктор Романюк, який також є чинним суддею Галицького районного суду. З Краківським ринком він пов’язаний давно – кілька років обіймав посаду начальника юридичного відділу товариства.
Винниківський ринок також належить родинам Кожана та Щадило. Син Володимира Кожана Юрій офіційно є власником 26% ТОВ «Дари Львівщини», яке управляє базаром на вулиці Личаківській. А найбільша доля власності підприємства (35%) належить Наталії Щадило. Ще 12% має суддя Галицького суду Віктор Романюк. Решту 27% у різних долях ділять директор ринку Леся Мишакіна, Любов Смольнікова, Марія Толстікова, Ніла Сарафанова та Оксана Мончук.
Ринок «Привокзальний»
Перерозподіл власності тут відбувся не так давно. Ще у 2012 році власниками ринку було семеро осіб. Серед них і перший директор ринку Ігор Дротяк, тепер почесний консул республіки Білорусь у Львові. Але у 2010 році у власність зайшло підприємство «Коцепт Авангард», яке поступово витіснило старих власників. І хоча ринком і далі офіційно управляє ТОВ «Привокзальний ринок», його засновники тепер це ТОВ «Концепт Авангард» (50%), Катерина Андріївна Каменівська (49,4%) та ТОВ «Привокзальний плюс» (0,6%)
Власниками ТОВ «Концепт Авангард» є Ігор Гарасим та Григорій Наконечний, Наконечному також належить і ТОВ «Привокзальний плюс». Тобто фактично ринок має трьох власників.
Катерина Кеменівська є донькою реального власника Андрія Каменівського, який представляв інтереси підприємства під час затяжного конфлікту на ринку між адміністрацією та працівниками ринку.
Ігор Гарасим та Григорій Наконечний є також власниками цілого ряду підприємств, серед яких наприклад, «Три корони девелопмент», яке займається здачею в оренду нерухомості.
«Шувар»
Ринок «Шувар» найбільший сільськогосподарський ринок у Львові, на 50,5% належить бізнесмену Роману Федишину. 25% – Андрію Чіпчару. Ще по 8% мають Любов Бокало та Любов Доскоч. Любов Бокало – сестра екс-нардепа від Партії Регіонів Ганни Герман.
Ще 4% підприємства є у володінні Лариси Панасенко. Саме її чоловік Володимир Панасенко у 2008 році був засуджений до довічного ув’язнення за замах на життя Романа Федишина, в результаті якого загинула 14-річна школярка. Він був замовником злочину.
Як писав кримінальний репортер Омар Узарашвілі у «Високому замку», Панасенко у минулому належав до злочинного угрупування. «Як і багатьом підприємцям, Федишину «зробили пропозицію, від якої не можна було відмовитися». Під тиском бандитського «даху» він мусив оформити частину акцій «Шувару» на прізвища дружин кількох «бригадирів», а їх самих оформити на роботу в адміністрацію ринку», йдеться в публікації. До замаху Ларисі Панасенко належало 8% акцій ринку.
Торгівельний комплекс «Шувар»
Так званий «Верхній Шувар», що розташований на проспекті Червоної Калини, 36 нині належить Леонтію Юхимовичу. Саме він є єдиним власником ПП «Шувар-захист 1», яке керує ринком. Раніше це підприємство було дочірнім підприємством ТОВ «Шувар», а Леонтій Юхимович був начальником служби охорони, який був поранений під час замаху на Федишина. Сьогодні це окрема структура.
Ринок «Добробут» та «Галицьке перехрестя»
Ринком «Добробут» управляє компанія «Багіра», яка належить Юрій Кавецькому. Свого часу Кавецький та його підприємство були причетні до скандалу довкола переділу власності універмагу «Магнус».
Кавецькому також належить 50% ТОВ «Галицьке перехрестя», яке керує ринком «Галицьке перехрестя», а ще 50% цього ринку належить Богданові Козаку, брату відомого митного генерала Тараса Козака.
Ринок «Провесінь»
Власниками цього ринку є підприємці Юрій Вонсович, Мар’яна Гула, Микола Козак та Юрій Піжук, вони є співвласниками ТОВ «Провесінь-Ю.
М.М.». Нещодавно мерія намагалась розірвати оренду з цим підприємством, але суд відмовив, і управління ринком поблизу аквапарку «Пляж» не змінилось.
Для трьох співвласників ринок «Провесінь» єдиний бізнес, а Юрій Піжук, який приєднався до товариства лише кілька років тому, володіє також ТОВ «УПГ Айндомме-5», що займається управлінням майном та ПП «Інвестиційно-фінансова група», яке раніше називалось «Українська агенція з безпеки та охорони «Тайфун». Основний вид діяльності підприємства, попри зміну назви не змінився – це і досі проведення розслідувань та забезпечення безпеки.
«Сихівським промисловим ринком», що на вул. Манастиського на правах власності керує колишній керівник ЛКП «Старий Львів» та екс-депутат міської ради Мирон Широн. Йому належить 55% ТОВ «Сихівське», решта – Христині Б’єсик.
Торговим центром «Сихів», в народі «базар на Іскрі», володіє ТОВ «Замок». А його засновниками в рівних долях по 25% є Зіновій Урсул, Василь Курляк, Раїса Довгенко та родина Віктор та Оксана Первачуки.
Зіновій Урсул, колишній голова Галицької районної адмінстрації, був обвинуваченим у так званій «справі дітей», яку, до речі, розслідував теперішній прокурор Львівської області Роман Федик.
Ринок на вулиці Чорновола належить ТОВ «Старий Лицар», основними власниками якого є Галина та Роман Сарновські (74%), решту ділять між собою Лілія Терешко (16%) та Андріан Літвін (10%). Літвін також є помічником депутата ЛМР Юрія Путаса, вже згаданого власника Галицького ринку, та власником ТОВ «Львівська проектно-будівельна компанія».
Власниками Левандівського ринку є дві родини: Дунаєвські та Петрові. Олександру Дунаєвському та його синові Сергію на двох належить 66% ТОВ «Ярмарок», яке управляє ринком на вулиці Широкій. Решта підприємства ділять між собою брати Володимир та Генадій Петрові.
Наталя Онисько
Підтримати нас
Долгий путь во Львов
Опубликовано Кристиан Херрманн в разделе Восточная Галиция, Еврейские кладбища, синагоги
Если вы путешествуете по Галиции, вы пересекаете континент. Регион представляет собой уплотнение европейской истории. Выехав утром из Чорткова, Марла, Джей, Алекс, Василий и я сегодня были в Бучаче, Монастыриске, Подгайцах и Перемышлянах. День открытий – приятных и болезненных.
Подгайская синагога
Pidhaitsi synagogue
Pidhaitsi – trace of a mezuzah
Pidhaitsi
Pidhaitsi
Pidhaitsi
Pidhaitsi
Pidhaitsi Jewish cemetery
Pidhaitsi Jewish cemetery
Pidhaitsi Jewish cemetery
Pidhaitsi Jewish cemetery
Buchach market
Бучах – место рождения Симона Визенталя
Бучах – автовокзал на фоне еврейского кладбища
Buchach Ewherish Cemetery
Buchach Eweerish Cemetery
Buchach Eweerish Cemetery
Buchach Eweerish Cemetery
Monastyryska Synagogue
Коллективная ферма, построенная из коллективной фермы
,
,
,
,
,
,
,
.
. Farm. хутор, построенный из еврейских надгробий
Перемышляны – остатки еврейских надгробий
Перемышляны – остатки еврейских надгробий
В Бучаче мы встретили Мариану, краеведа, которая любезно провела нас по городу. Бучач известен своими знаменитостями: лауреатом Нобелевской премии Самуэлем Агноном, охотником за нацистами Симоном Визенталем и Эмануэлем Рингельблюмом, инициатором создания архива подземного гетто в Варшаве. Мариана показала нам яркий рынок. Рядом с ним находилась Большая синагога Бучача, взорванная нацистами и окончательно разрушенная советскими войсками. Также больше не существует Бейт-мидраша, увековеченного в литературе Агнона. Около 15 лет назад здание рухнуло из-за низкого качества строительства.
Со времени моего последнего визита большая часть еврейского кладбища в Бучаче была полностью очищена от буйной растительности. Надгробия теперь видны с автовокзала. Мы не торопились, чтобы исследовать территорию. Старые камни составляют странный контраст с городской жизнью внизу.
Относительно Монастыриска никто из нас не возлагал больших надежд. На старой карте Джея показано здание, которое когда-то принадлежало еврейской общине. Но карта ничего не говорит о его назначении. К нашему удивлению, мы обнаружили большую синагогу. Алексей связался с соседями – Александрой и ее сыном. Мы спросили ее о судьбе местного еврейского кладбища. «Его уничтожили в 80-х, — сказала она нам. Надгробия были использованы для строительства основания свинарника соседнего колхоза — типичная советская практика. Благодаря описанию Александры мы смогли найти это место. На некоторых камнях до сих пор видны еврейские буквы. Два дня назад мы столкнулись с похожей ситуацией в Чабаровке и удивляемся, сколько таких мест может быть. Наверное, сотни.
Подгайцы – один из моих любимых городов в Галиции. Когда-то это была типичная смесь поляков, евреев, украинцев, армян и других. По сравнению с другими местами, в этом городе еще многое сохранилось – одном из старейших в Галиции. Прогулялись по рыночной площади и бывшему еврейскому кварталу — даже нашли след мезузы.
Когда мы проезжали Перемышляны, Василий сказал, что хочет нам кое-что показать. Мы прошли мимо бывшего еврейского кладбища, над которым теперь стоит гараж, и вышли на поле, возвышающееся над городом. Там было свалено около дюжины еврейских надгробий, некоторые из них с красивым орнаментом. Многие считают, что нынешний владелец бывшего кладбища убрал их, когда строил гараж. Так исчезает наследие Галиции.
Спасибо вам, дорогие друзья – Марла, Джей, Алекс и Василий! Было очень приятно путешествовать с вами!
Этот пост в блоге сопровождается особым приветствием Жерому Шаттену, чьи предки были выходцами из Подгайцев!
Эта работа находится под лицензией Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
Нравится:
Нравится Загрузка.
..
- Дискуссионная группа Черновиц
- Эдгар Хаустер
- Забытая Галиция
- Еврейская Буковина и Трансильвания
- Еврейская Буковина Черновицы Блог не по теме
- Еврейское наследие Европа
- Марла Раучер Осборн
- Ралука Э. Голестяну
- Холокост в Галисийском нефтяном поясе
Путешествие во времени: посетите галисийскую деревню 19 – начала 20 века : Экскурсии по наследию Дорош
17 июля 2019 г. | История
Подпишитесь на обновления
Этот небольшой этюд будет интересен тем, чья семья происходит из Восточной Галиции и кто хотел бы ощутить настоящую атмосферу своей родовой деревни. Приглашаем вас совершить путешествие во времени с Dorosh Heritage Tours of Ukraine.
Мы воспользуемся помощью современных историков, а также Ивана Франко (1856-1916), известного украинского писателя, ученого, общественного и политического деятеля, чтобы доставить вас в село Нагуевичи Бориславского района Львовской области Украины (пожалуйста, проверьте его расположение на карте) в конце 19й-начало 20 го века.
Итак, начнем, давайте узнаем больше о реальной жизни наших предков!
Нагуевичи (Нагуёвице) были преимущественно русинской деревней. За исключением пары польских помещиков, его заселяли в основном мелкие крестьяне-русины, владевшие несколькими очень тонкими полосками земли, разбросанными по всей деревне, и державшие в сарае корову, козу и несколько свиней. У них часто была только одна пара сапог и один тулуп на всю семью. Чтобы спасти сапоги, ходили босиком до первых осенних заморозков. Овсяные лепешки, вареные хлопья, картофель, капуста и красная свекла были обычной пищей. Мясо ели только на Рождество и Пасху, а иногда и на свадьбах или похоронах. Таким образом, соблюдать установленные священниками посты было действительно легко: за 40 дней до Пасхи и Рождества, за две недели до Петропавловского и Успения Божией Матери, а также по средам и пятницам в течение всего года. Если бы вы были настоящим пиетистом, вы могли бы легко поститься и по понедельникам! Горилка (водка) тоже была одним из основных приемов пищи, а большая пьянка хотя бы раз в неделю была делом чести даже для самых бедных.
Взглянем на описание «средней галицкой деревни» Ивана Франко, родившегося в Нагуевичах. Мы полагаем, что при написании этого повествования он представлял себе родную деревню.
«… среднее галисийское село… расположено у реки или пруда и издалека видно очень много старых фруктовых деревьев и ив. В центре есть церковь. Окруженная зелеными полями, деревня имеет довольно живописный и идиллический вид. Однако, подойдя поближе, можно увидеть, что маленькие идиллические хижины, разбросанные тут и там, кажутся вырастающими из земли, а на самом деле довольно грязными, покрытыми гнилой соломой и часто разваливающимися.
Небольшие окна примерно в полквадрата никогда не открываются, и света почти не пропускает. Внутри обычно только одна комната. Она выполняет функцию кухни, столовой и спальни. Здесь живут телята, поросята, ягнята, куры, гуси, а зимой хранится картофель. Трудно поверить, что все они могут поместиться в этой тесной комнате. Места действительно очень мало: как правило, помещение не больше 15-20 квадратных метров.
Она никогда не превышает 2,5 метра. Низкие потолки распространены, так как они сохраняют тепло, что избавляет вас от больших затрат на отопление.
Большая примитивная каменная печь из глины занимает более четверти комнаты. Она используется для выпечки хлеба, но также выполняет функции больницы, склада, детской комнаты и сушилки (подробнее о каменной печи читайте здесь). Старикам нужно тепло. У них нет отдельных кроватей, поэтому зимой они спят вместе с детьми и другими членами семьи. Женщины часто спят внутри печи, высунув голову, когда огонь выключен. Кровать — привилегия хозяина дома и его жены. Они всегда спят вместе со всей семьей, будучи свидетелями. Мальчики постарше ложатся спать в сарае и зимой, и летом. Все те, кто не спит в постели, используют одежду как простыни, а охапку соломы — как подушку. Даже хозяин, который спит на кровати, не может считаться человеком для удовольствий. Эта кровать скорее эвфемизм: всего пара досок, покрытых соломой, и кусок домашнего полотна.
Такой же лен, заменяемый зимой пальто, служит одеялом. Матрасы очень редки, и их можно найти только в домах более богатых фермеров».
Насколько большой была деревня? По церковным ведомостям в 1890 г. насчитывалось 1647 горожан (включая «Верхние», «Нижние» Нагуевичи и предместья). В 1902 г. 50 жителей Нагуевичей были поляками, 76 — евреями, а остальные — русинами.
В среднем в каждой семье на начало 20 века рождалось около 10 младенцев. Однако многие из них умерли, так как там вообще не было врача. В семье Ивана Сарабрина выжило только 8 детей из 18, а в семье Федора Твардовского — 5 детей из 15. Очень распространены были такие болезни, как оспа, тиф, скарлатина, пневмония: ежегодно в Галиции умирало около 56 000 человек. Холера пришла в Нагуевичи в 1873 году и унесла жизни 160 горожан. В 1875-1882 годах эпидемия холеры унесла тысячи жизней. В следующем посте эта эпидемия будет освещена более подробно.
В селе было 2 деревянные церкви (Верхние и Нижние Нагуевичи), обе названы в честь Святителя Николая.
Он был одним из самых почитаемых святых в Галиции. Обе церкви принадлежали к одному приходу и имели одного и того же священника, который до 1878 г. получал казенное жалованье в размере 108 гульденов в год, а после 1878 г. — 111 гульденов. Один из священников, Михаил Еднакий, владел двумя нефтяными вышками и был достаточно обеспечен.
В деревне тоже была школа. Он был открыт в 1818 году, и учитель зарабатывал 250 гульденов в год, что по тем временам было большой суммой (подробнее о зарплатах и расходах читайте в этом посте). Жилье в здании школы, дрова для отопления дома и прислугу предоставляли бесплатно. Это была так называемая «тривиальная» (начальная) школа, располагавшаяся в обычном деревенском доме рядом с церковью в Верхних Нагуевичах. В начале 20 -й век, это уже была 7-летняя школа, располагавшаяся в 2-х корпусах в центре села. Мальчики и девочки учились вместе, но числились в разных школьных ведомостях. В 1900-1914 годах многим ученикам не разрешалось переходить в следующий класс по таким причинам, как «глухой», «немой», «глупый», «калека», и им приходилось повторять предыдущий год с гораздо более молодыми учениками.
В 1906 г. был основан просветительский отдел, целью которого было сохранение и развитие украинской культуры.07 в местной библиотеке насчитывалось 182 книги, а просветительской и культурной деятельностью занимались 130 членов. Они организовали драматический кружок и хор, выступления проходили и в близлежащих селах. Власть в то время была в основном польской и не поддерживала усилия отдела просвиты. В результате всегда было 2 или 3 мальчика на страже, чтобы предупредить о том, что жандарм придет проверить, что за пьеса разыгрывается. Как только он приехал, они начали петь польские песни или исполнять отрывок из пьесы на польском языке, что было обычным явлением во времена 29-го века.0113 nd Польская республика. Жандарм был счастлив и ушел с улыбкой на лице.
В 1881 г. в собственности нагуевичей было 9000 земельных наделов, из них только 150 относились к категории «земли 1 ст разряда». У самого крупного землевладельца было 20 моргов (около 10 гектаров или га).
У большинства горожан было около 2-3 га, а у многих был только дом («халупник») или съемное жилье («комирник»). Вероятность того, что ваш предок был «халупником» или «комирником», довольно высока, и мы расскажем вам об этом явлении в одном из наших следующих постов.
Кузнец и строитель были самыми уважаемыми профессиями. В деревне были также портные, сапожники и бондарь. Многие из еврейских жителей деревни не были крестьянами: абба Бриль владел деревенской корчмой; Якоб Бергер был самым богатым из евреев Нагуевичей, так как владел магазином и лесопилкой; Мошко имел бакалейную лавку и осенью закупал овес, чтобы продавать весной с очень высокой наценкой; он также покупал телят для продажи на мясо на рынках крупных городов, таких как Дрогобыч и Борислав. Некоторые еврейские семьи ничем не отличались от остального населения Нагуевичей, и было принято дружить, навещать друг друга по праздникам и вместе запрягать лошадей для обработки земли.
Однако, будучи либо бедными, либо очень бедными, крестьяне находились во власти нескольких господ: помещика, трактирщика, попа и жандарма.
Крестьяне пасли свой скот в лесах и платили налог до постановления 1875 года, когда барон Монсфельд, министр сельского хозяйства, запретил выпас скота в лесу, и крестьяне были вынуждены использовать обочины дорог для выпаса скота. Около трети коров, составлявших основу семейного хозяйства, пришлось продать, так как у людей теперь не было пастбищ. Конечно, цены пошли вниз: лошадь стоила на рынке в 1877-78 годах около 50-80 крауцеров. Также за сбор хвороста в лесу взимался штраф в 5 гульденов и 3-4 дня ареста. Людей доставляли в районный суд г. Дрогобыча за рубку дерева, и наказание обычно составляло от 14 до 21 суток ареста. Лес был одним из средств выживания для самых бедных: он был источником древесины, грибов, ягод. По «лесным делам» в 1875-1882 годах было осуждено 42% жителей Нагуевичей.
1883 год был очень тяжелым в Нагуевичах, так как зима длилась более 7 месяцев. Самыми тяжелыми годами 19 го века в Галиции были 1847, 1849, 1855, 1865, 1876 и 1889 годы.
Бедность, холод, голод, болезни, безработица, ростовщичество и алкоголизм сделали русинских крестьян легкой добычей эмиграционных агентов, которые заполнили галисийские деревни в поисках рабочих рук, готовых возделывать новые земли Северной Америки и Бразилии. Мечтая о земле, текущей молоком и медом, крестьяне стекались в местные административные единицы для получения заграничных паспортов. Ходил слух, пущенный креативными эмиграционными агентами после загадочной гибели наследного принца Рудольфа и его возлюбленной в инциденте с Майерлингом, что принц на самом деле не умер, а перебрался за океан, в далекую Бразилию, чтобы основать чудесную империю, которую он хотел бы основать. со своими любимыми русинами. Он ждет их с распростертыми объятиями, чтобы вознаградить за верность. Это вызвало настоящую «эмиграционную лихорадку». Ходили и другие слухи, не менее нелепые, о том, что русский царь и австрийский император заключают сделку по обмену своим населением: русское еврейское население отправится на поселение в Австрию, а Франц Иосиф отправит русинов в Россию.